З моєю сестрою двійнючкою ми слухали музику ще в утробі матері! Творчі експерименти нашого татка-саксофоніста сформували наше відношення до музики ще там, і коли ми, вилупившись на світ, навчились виражати в словах свої почуття, ми почали втілювати плани в життя.

Нашою першою сценою була старенька, але досить велика шафа, а першими слухачами і шанувальникмми - усі бабусі нашої комуналки. Вони палко аплодували нам, розмовляючи при цьому про свої болячки та проблеми, але ми все одно були вдячні їм і продовжували декламувати вірші Шевченка, співати народні пісні і все, на що були здатні. Та одного дня наша сценічна кар’єра рухнула в буквальному сенсі. Старенька кришка шафи (а ви думали що ми виступали в середині шафи?) не витримала нашого творчого тягаря і зі страшним гуркотом поставила крапку в нашій сценічній кар’єрі ...

Щоб ми більше на ламали меблі мама відвела нас на художню гімнастику. Але провидіння привело у спортзал викладачку музики, що запропонувала мені навчитись грати на ... СКРИПЦІ!!! У своїй уяві я вже поклала на плече цей омріяний інструмент, моя щока торкнулась благородного дерева, у ніздрях стояв запах каніфолі, а пальці лягли на шершаві струни... та коли я розплющила очі, то опинилась в класі фортепіано, а за стіною роздавався страшний скрегіт смика по струнам скрипки, що створювала... моя сестра. По моїх щоках текли сльози, а пальці неслухняно натискали клавіші...

Так як кажуть, апетит приходить під час їжі, і досить швидко я почала отримувати задоволення, витискуючи з цього ящика дивовижні звуки, що зливались в мелодію. Музшкола, а згодом консерваторія дали мені можливість не тільки майстерно відтворювати ноти, що були записані великими класиками минулого, а й виражати свої внутрішні почуття. Я народжувалась як музикант! Тут я зрозуміла, що значить для мене музика: вона в стані передати те, що не видно нам зовні. Музика для мене – це засіб передачі цінної інформації, яку тяжко зрозуміти і пояснити словами, неважливо (по великому рахунку), яку музику грати, чи на якому інструменті вона виконується. Важливо те, що вона виражає. Всі стилі, які мені зараз відомі – це певний формат, через який передається інформація.

Доля звела мене з однодумцями, що допомогли мені виражати свої емоції, використовуючи різні музичні стилі ( до цього я визнавала лише класику). Так зароджувавався гурт: («АтмАсфера»), моя сестричка, що тепер грає на флейті (це окрема історія, яку вона розкаже сама!), Андрій (легше перерахувати інструменти на яких він НЕ грає),  та басист Ігор.

Та ж мало народитись, потрібно ще й вирости, а для цього нам потрібні вчителі.